Головна » Блоги » 2013 Донецьк — 2019 Київ. Інтелектуали VS чиновники тоді й зараз

2013 Донецьк — 2019 Київ. Інтелектуали VS чиновники тоді й зараз

07.01.2019
394

Майже шість років тому в Донецьку відбувся круглий стіл "Самоідентифікація української інтелігенції в процесах демократичного розвитку", організаторами якого були виключно громадські організації — «Асоціація філософів і релігієзнавців», «Український культурологічний центр», «Донецька обласна молодіжна асоціація релігієзнавців», аналітично-інформаційного журнал «СХІД» та Донецька обласної асоціації кредитних спілок. За круглим столом тоді зібралися цікаві, як сьогодні виявилося не лише для Донецька, люди. На фото можна впізнати Анатолія Лоя, Ігора Пасько, Володимира Білецького, Ігора Козловського, Руслана Халікова, Ярослава Пасько, Олексія Панича, Саіда Ісмагілова та багатьох інших.

Це була досить резонансна подія, прозвучало багато актуальних та слушних думок. Матеріали круглого столу тоді було надруковано на сторінках часописів “Схід” та “Філософська думка” і сьогодні з ними можна ознайомитися не лише як з позицією конкретних авторів, але й як з документом певної епохи.

В спільному рішенні заходу можна прочитати такі рядки:

"Розуміючи всю складність трансформаційних процесів в Україні, ми також бачимо європейські приклади більш ефективного переходу до демократичного способу життя. Вважаємо, що не в останню чергу перемога над спадщиною тоталітарних часів залежить від активності та відповідальності інтелігенції. Констатуємо, що, зважаючи на нові виклики та загрози європейському спрямуванню України, треба не лише удосконалювати формулювання етичного кредо та аксіологічних максим, що є дороговказом збереження людської гідності, а згуртуватися навколо цих імперативів.

Ми свідомі того, що подальше делегування права візуалізації майбутнього, яке українська інтелігенція передала чиновницькій спільності, є неприпустимим. Саме тому ми підтримуємо «Українську хартію вільної людини» та закликаємо її авторів до більш активної діяльності щодо створення простору громадських дискусій та обговорень першочергових проблем нашого суспільства. Наголошуємо, що фахова підтримка перспективних варіантів вирішення тих чи інших проблемних ситуацій буде впливати на обрання стратегій розвитку українського суспільства.

Ми вважаємо, що широке обговорення ролі інтелігенції в процесах перетворення України на розвинену європейську державу є одним з шляхів до усвідомлення інтелектуальною спільнотою власної відповідальності за те, що відбувається/не відбувається в нашій державі. Залучення до дискусій, формування простору спілкування є не лише засобом фахової критики ангажованих рішень влади – гуртування навколо базових етичних цінностей може надати інтегруючий імпульс щодо формування надрегіональної української ідентичності. Саме тому ми закликаємо представників інтелігенції інших міст України приєднатися до теоретичної дискусії щодо усвідомлення методів і завдань інтелектуальної саморефлексії".

Десь наприкінці 2014 чи на початку 2015 року, вже в Києві на заході на донецьку тематику з вуст одного київського інтелектуала я почув думку про те, що філософи (до яких він відносив й себе) повинні бути обслугою політиків. Розуміючи, що в Україні і 2013 року, і року 2015 слово “політик” звучить майже синонімічно слову “чиновник” та згадуючи Круглий столі у Донецьку, я перепитав доповідача вже після заходу, чи правильно я його зрозумів. І отримав позитивну відповідь, підкріплену аргументом “а як же інакше!”. Здається, що багато інших представників інтелектуального цеху тоді вирішило, що права диктувати майбутнє не мали чиновники лише зразка 2013 року.

Що ж, з того часу минуло ще декілька років. Здається, українська інтелігенція пішла по другому шляху. Важко дискутувати з приводу результатів, які “навізуалізували” наші бюрократи за її згоди — рейтинги сучасних політиків від влади досить промовисті. Але є й інший результат. До голосу інтелектуалів, особливо після уходу таких людей як Любомир Гузар та Мирослав Попович все менш дослухаються. А навіщо слухати обслугу?

Проте, сподіваюсь, що я помиляюсь й то була особиста позиція і українські інтелектуали таки дослухаються до слушних думок з Донецька 2013 року: чиновники, хоч 2013, хоч 2019, хоч якого іншого року за своєю природою не можуть виконувати суспільної ролі інтелігенції. Часу, здається, вистачило.

Читайте також:

Ще раз про відповідальність інтелектуалів

Ігор Пасько: В Україні було надто мало національних філософів

 
Дивитись всі блоги