Сьогодні, мабуть, не існує уніфікованої методики, як відрізнити інформацію від дезінформації. Є різні методи, які працюють в тій чи іншій ситуації, але набір і послідовність їх застосування не універсальні. Розглянемо деякі з них.
Для початку важливо зрозуміти, що рішення, довіряти певній інформації чи ні, завжди залишається за людиною. Як показує практика, машина навряд чи здатна відрізнити дезінформацію від достовірної інформації. На сьогоднішній день, це одна з ключових проблем пошукових алгоритмів. Стандартний пошук вже не відповідає вимогам кінцевого користувача.
У журналістиці є усталений термін, який означає перевірку інформації — fact-checking. В кожному поважному ЗМІ є підрозділ, співробітники якого спеціалізовано займаються перевіркою фактів та інформації. Від ефективності їх роботи багато в чому залежить репутація всього видання.
Люди — універсальне джерело інформації, а також універсальний метод її перевірки. У 2006 році Джефом Хау та Марком Робінсоном був введений термін краудсорсінг, який передбачає передачу частини роботи «натовпу», волонтерам або малооплачуваним некваліфікованим працівникам, ентузіастам і аматорам. Гарний приклад класичного краудсорсингу — стенд «їх розшукує міліція». Правоохоронні органи делегують частину своїх обов'язків щодо розшуку злочинців простим громадянам, і такий підхід дає непогані результати.
З появою та розвитком соціальних мереж цей процес спростився — мобілізація користувачів прискорилася, а поширення інформації стало глобальним явищем. Класична журналістика зазнала колосальних змін і тепер уже кожна людина зі смартфоном і швидкісним інтернетом може вести репортаж з будь-якої точки планети.
Але виникає питання: як перевірити достовірність інформаційного потоку від самих користувачів? Як акумулювати колективне знання так, щоб не сумніватися в його корисності?
Як виявилося, користувачі перевіряють самі себе.
Процес відбувається досить просто: люди, які стали свідками будь-якої події, розміщують в мережі матеріали, наприклад, фото про катастрофу літака або пересування військової техніки в певній місцевості. Одну подію може висвітлювати велика кількість користувачів, які особисто не знайомі один з одним. Так відбувається диверсифікація джерел інформації і гарантується перевірка її достовірності.
Ці методи висвітлення подій характерні для більшості кризових ситуацій останнього часу та показали свою ефективність. Наприклад, під час землетрусу в Непалі вчені та волонтери ретельно відстежували повідомлення у соціальній мережі Twitter, збираючи інформацію про руйнування та кількість потерпілих. Це дозволило рятувальникам і представникам гуманітарних місій більш раціонально розподіляти зусилля по допомозі постраждалим.
На сьогодні Україна гостро потребує вирішення проблеми достовірності інформації. На питання «чому інформацію необхідно перевіряти?» необхідно знайти грамотну та зважену відповідь.
Ініціативу повинне взяти на себе громадянське суспільство та громадські організації, які здатні організувати цей процес на належному рівні. У першу чергу, мова йде про створення сервісу, який буде акумулювати інформацію користувачів з різних джерел на одному сайті, структуруючи згідно актуальних тем і подій.
Подібний ресурс, який не залежить від волі політичних організацій, несе в собі виняткову корисність суспільству. Недооцінка важливості перевірки інформації вже зіграла з Україною злий жарт. І цього неможна допустити знову.
Володимир Гуржи
Український інститут стратегій глобального розвитку та адаптації