Головна » Блоги » Дочакука по-українському

Дочакука по-українському

15.05.2017
563

Безвізовий режим - це «перемога», пишуть українські газети.
Безвізовий режим - це заслуга всього народу, говорить Тимошенко.
Безвізовий режим «з Євросоюзом не діє для громадян України,
які проживають на непідконтрольній уряду країни території» –
говорить Порошенко.

 Якось так виглядає український варіант втілення Загальної декларації прав людини. А все чому? Тому що в країні проходить АТО і анексовано Крим. А це вже неабиякі обставини.

 Що таке дочакука.  Якщо просто, то дочакука це «вміння жити на своїй землі», японська практика «дочаку» - адаптація сільськогосподарських нововведень до локальних особливостей місцевості. Дочакука як принцип лежить в основі пояснення процесу глокалізації - це та ж сама адаптація глобальних феноменів до локальних особливостей. Ролан Робертсон в збірнику «Глобальні модерності» докладно розбирає і сам цей феномен, і його нюанси.

Глокальне в Україні. Прийшовши з маркетингу, глокалізація  (де вирішувала суто практичну задачу, як продати на місцевих ринках продукцію транснаціональних корпорацій) тепер перекочувала практично в усі сфери життя людини. Не тільки «Сендвіч по-панському з беконом» в McDonalds, але й збільшення україномовного контенту в Інтернет (можливо, як альтернатива рунету), і складання альтернативного словника для користувачів соціальних мереж (наприклад, Селфі - самчик); і модний стилізовані під Елвіса або контрастний в стилі Енді Уорхола Тарас Шевченко;  і шалена популярність вишиванок останнім часом, і тенденція до збільшення кількості бізнес-центрів; і мода на «Козацькі оселедці»; і хіпстерська мода на «розумність» – усе це приклади української глокальності. Звичайно, колориту їй додає така національна риса як нестримність / не знання меж. Зворотний бік глокалізації робить нас свідками коротких штанців з підворотом у мінус 10; наша влада дозволяє забудову / перебудову історичних центрів і нехтує можливістю зберегти неповторний вигляд міста й потрапити в список об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; у вишиванки наряджають декоративних собачок.

Ці сюжети з повсякденного життя доцільні, як ілюстрації. Але глокалізація працює і на більш тонких культурних рівнях. Наприклад, німецький культуролог і фахівець в області культурної пам'яті і меморіальної культури Алейда Ассман, зазначає таку загальносвітову тенденцію, як криза майбутнього та перевинахід минулого. Дослідниця зауважує: якщо не так давно європейський темпоральний режим культури був спрямований у майбутнє, то сьогодні майбутнє «втратило свою привабливість і перестало бути точкою тяжіння наших бажань, цілей і проектів». Політики, діячі культури і соціальної сфери звертаються до минулого, бачать його потенціал і залучають його сюжети для різних порядків денних.

Чи не помічаєте Ви, що це ж саме відбувається і з українським минулим? Декомунізація і перейменування, знесення й знищення, забуття і переписування – тепер ці дії описують українські стратегії роботи зі своєю пам'яттю. Можливо, це реакція на травму пам'яті, але створення нових спогадів в умовах, коли ще живі свідки пам'ятних подій – здатне породжувати конфлікти. Алейда Ассман говорить, що «минуле не завершується раз і назавжди – воно відкрите для реконструкцій і переоцінок, вимагає нової уваги й визнання, прийняття і відповідальності». Травма потребує опрацювання.

Українське суспільство зараз отримує новий тип досвіду і може розвиватися. Дуже важливо, щоб нас не поглинув вир змін / переписувань минулого. Інакше ризикуємо забути, хто ми є, і розчинитися в глобальному, адже історія і пам'ять - дуже важливі фактори для процесу глокалізації.

Читайте також:

Ще раз про відповідальність інтелектуалів

Неприродний відбір: як розділяють народи та держави у XXI столітті

 
Дивитись всі блоги