Головна » Блоги » Церкви в Криму та на Донбасі. Гарних новин немає

Церкви в Криму та на Донбасі. Гарних новин немає

04.02.2016
10931

На межі 2015 й 2016 років в українських ЗМІ з'явилося кілька повідомлень, загальний тренд яких наступний: і в Криму, і в Донецьку, і в Луганську триває діяльність УГКЦ та УПЦ КП, хоч і не без проблем. Спочатку був опублікований репортаж з Донецька, де греко-католики провели урочисті богослужіння 19 та 20 грудня. За кілька днів з'явилося інтерв'ю луганського священика УГКЦ, що розповідав про своє повернення до парафіян, яких він був змушений залишити після початку бойових дій. Дещо пізніше, в січні, прозвучало кілька обнадійливих висловлювань з Криму. Зокрема, була новина про те, як російські поліцейські відвідали молебень УПЦ КП в Сімферополі. Здавалося, Церква може дійсно об'єднати всю Україну, як це і проголосив (правда, щодо однієї церкви) митрополит Онуфрій у тому ж січні.

Але, чи то закінчення святок, чи нарада в Шамбезі, чи швидке набуття чинності «Екуменічної концепції УГКЦ», на яку болісно відреагувала Москва, чи то всі ці фактори разом зробили ситуацію на початку лютого зовсім безрадісною. 28 січня Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент (УПЦ КП) на прес-конференції в Києві заявив, що російська влада намагається відібрати у церкви майно в Криму. Того ж дня було опубліковано різку заяву Служби комунікації ВЗЦЗ РПЦ з приводу «Екуменічної концепції УГКЦ», а наступного – в Донецьку відбувся мітинг проти діяльності УГКЦ (щоправда, без офіційного благословення УПЦ).

Тривожні новини – і в інших частинах України: боротьба за парафії, вимкнення електрики, призначення єпископів з сумнівною репутацією. Можна припустити, що ситуація ускладнюється змінами в стосунках Москви і Анкари, хоча є це причиною загострення або зручним приводом для взаємних звинувачень – наразі не зрозуміло.

З одного боку, взаємні звинувачення – це нормальна практика міжправославного спілкування, яка супроводжувала його з перших століть існування Візантії. Але з іншого боку, дуже хотілося б, щоб християни східного обряду стали зразком для всього українського суспільства, а не сприяли його подальшому розповзанню. І дуже хотілося б, щоб до П'ятидесятниці, яка цього року буде ознаменована дуже важливою подією, ми підійшли якщо не в мирі, то хоча б живими. Для цього було б дуже корисно всім сторонам (принаймні, тим, хто до цього здатний) знизити градус протистояння й не займатися піаром в ЗМІ і на публічних заходах, а намагатися знову і знову вступати в діалог, проясняючи вихідні позиції та кінцеві цілі, в які іноді варто включати й пункт про «єдину, святу, соборну і апостольську церкву».

 
Дивитись всі блоги